ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО АПАРАТУ МВС УКРАЇНИ вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024, тел. 256-03-81, veteran.mvs@gmail.com

До 75-річчя визволення Києва


Минуло три чверті століття з дня величезного подвигу нашого народу і Збройних Сил, які розгромили війська фашистської Німеччини на Дніпрі в 1943 р. і в результаті успішної наступальної операції звільнили столицю України, великий політичний, промисловий, культурний і важливий стратегічний центр.

   Давно відгриміли громи бомб і знаряддя, з тих пір народились і виросли нові      покоління людей, які не бачили війни і її наслідків, однак пам'ять про ті героїчні роки живе в душах і серцях людей. Живе і завжди буде нагадувати молодим потомкам про   необхідність боротьби проти війни, за мир і щасливе життя на землі.

   Німеччина довго готувалась розпочати війну проти СРСР, розірвала договір про ненапад, укладений між Німеччиною і СРСР і віроломно напала на Радянський Союз з метою знищити його, захопити багатства держави, а населення країни перетворити на рабів.

   Використовуючи раптовий характер початку війни і перевагу в живій силі і         техніці, в перші місяці 1941 року Німеччина змогла добитись значних успіхів на радянсько-німецькому фронті, до вересня-жовтня і її війська на сотні кілометрів просунулись у глиб держави, захопили республіки Прибалтики, Білорусію, майже всю Україну і значну територію Росії.

   Не дивлячись на стійкість і мужність, які проявляли Червона Армія і радянські люди, стримати окупантів не вдалось, хоча вони і несли тяжкі втрати, а темпи їх просування з кожним днем падали.

   До кінця вересня війська Німеччини захопили 25 областей, зазначених союзних республік, в тому числі на Україні – 13.

   15 вересня в районі Лохвиці Полтавської області вони закрили в «котел» війська Південно-Західного фронту з чисельністю понад 650 тис., військовослужбовців і майже все керівництво штабу фронту.

   Захоплення ворогом у полон цілого фронту і загибель понад п’ятсот тисяч солдат і офіцерів протягом одного місяця – це така трагедія і втрата, які навіть важко собі уявити. Однак це сталось. І трапилось в середині рідної держави, на відстані 400-500 км від кордонів, звідкіля прийшов ворог. І щоб не казали керівники держави, маршали та історики тих часів, посилаючись на марксистсько-ленінські догми, ніяких виправдань цьому бути не може.

   Не менш катастрофічним було становище під Москвою і Ленінградом (зараз Санкт-Петербург), де німецькі війська день і ніч бомбили ці міста, а фельдмаршали і генерали дивились і біноклі і планували проведення парадів в них після захоплення цих самих важливих міст держави.

   З перших же днів наступу радянські люди побачили, що німецькі варвари несуть з собою смерть і кров, страх і голод, намагаються втягнути СРСР і світ у рабство.

   З перших днів війни вона прийняла вітчизняний характер для радянських людей, продемонструвала непорушну єдність робітників, селян, інтелігенції, всіх націй і народностей Союзу ССР. Мужньо бились з ворогом прикордонники, радянські війська під Брестом, Києвом, Ленінградом, Одесою, Севастополем, Сталінградом.

   У тяжких умовах війни Уряд і Ставка Верховного Головнокомандування зуміли мобілізувати радянських людей на боротьбу з загарбниками, на перебазування з європейської частини СРСР у східні райони держави 1500 величезних підприємств промисловості і забезпечити там випуск і значне нарощування виробництва танків, літаків та іншої військової техніки.

   Завдяки героїчним зусиллям робітників, промисловість СРСР випустила за роки війни майже в два рази більше військової техніки, ніж фашистська Німеччина, а саме: літаків – 143 тисячі, танків і самохідних артилерійських установок – 110,3 тисяч, гармат – 523 тис. одиниць, що значно сприяло знищенню броньованих полчищ фашистів.

   Активно йшло переформування військових підрозділів. Армії, що існували на початку війни, були сформовані ще в перші роки після громадянської війни, були малочисельними, слабо озброєними; це стосувалось і танкових бригад, і корпусів. Тому Ставка Головного Командування і Міністерство оборони разом з іншими військовими наркоматами, напружено займались формуванням нових частин, їхнім оснащенням сучасними видами озброєння, значному підвищенню майстерності і боєздатності особового складу.

   Тільки у другому півріччі 1941 р. було сформовано 50 нових загальновійськових армій, декілька танкових армій і корпусів. Збільшилась штатна чисельність особового складу і бойової техніки цих формувань.

   Велику допомогу у боях з ворогом надавали Збройним Силам  загони самооборони, а також партизанські загони, які будували різні перешкоди на шляхах наступу німецьких військ, руйнували мости і залізниці і часто вступали з ними у бойові сутички.

   У роки Великої Вітчизняної війни по-справжньому розкрився загальнонародний подвиг всіх трудівників Держави, військовослужбовців на фронтах, робітників на заводах, селян - на полях і фермах, інженерно-технічних працівників – в конструкторських бюро.

   Наполегливо працювали наші славні жінки. Замість тих, хто пішов на фронт, вони стали біля станків, сіли на машини, пішли в шахти і разом з чоловіками ділили всі труднощі воєнних років, а також тяготи фронтових, партизанських і тилових днів.

   Зусилля партії і держави по розгрому німецько-фашистських військ принесли позитивні наслідки. На багатьох фронтах Радянські Збройні Сили зупинили наступи військ Вермахту і почали громити їх.

   Під час війни Збройні Сили СРСР здійснили шість величезних битв і сорок значних наступальних операцій, які проводились на великих просторах по фронтах і в глибину. В процесі цих операцій радянські війська розгромили значні, за розмірами, угрупування ворога і досягли перемоги.

   Битва під Москвою, яка відбулась у жовтні 1941 р. – квітні 1942 р., була першим і величезним тріумфом Збройних Сил СРСР і поклала початок крутому повороту у Великій Вітчизняній війні і Другій Світовій війні. План блискавичної війни Вермахту проти СРСР провалився, а разом з ним погасла і надія на непереможність німецької армії.

   Битва під Ленінградом продовжувалась з липня 1941 року до серпня 1944 року. Тут знаходились значні сили німецько-фашистських військ і вся армія Фінляндії. Бої радянських військ під Ленінградом стримували велику чисельність військ ворога і позитивно впливали на хід бойових дій на інших радянсько-німецьких фронтах. Як добре відомо, героїчне місто на  Неві вистояло, а вороги і цю битву програли.

   В 1942-1943 рр. були три великі битви – Сталінградська, Курська і битва за Кавказ. Проведення  військових операцій в цих містах німецьке командування вважало своєрідним реваншем за попередні поразки. Сюди були кинуті сотні тисяч людей особового складу, кращі армії, дивізії і командири. Бої тривали декілька місяців.

   Самою жорстокою з усіх битв війни була Сталінградська битва, яка за своїм розмахом, напрузі і наслідкам перевершила все, що знала історія. Перемога радянських військ у цій битві була самою важливою подією в досягненні перемоги в ході Великої Вітчизняної війни і всієї світової війни. Німецькими військами були програні і дві інших битви. Після цих катастроф почалось масове вигнання  гітлерівських загарбників за межі СРСР, а Німеччина не змогла провести ні однієї наступальної операції.

   Після успішного проведення  зазначених вище операцій військам Воронезького фронту, Степового фронту, Південно-Західного фронту і Південного фронту Ставкою Верховного Командування було поставлено завдання визволити території Лівобережної України, зламати Дніпровський рубіж ворога, звільнити Київ і всю Правобережну Україну.

   До жовтня 1943 р. були звільнені такі обласні центри України, як Сталіно (Донецьк), Суми, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Кременчук, Чернігів. На порядок денний повстало таке завдання, як проведення Київської наступальної операції і звільнення столиці України.

   Проведення цієї операції покладалось на війська 1-го Українського фронту (командуючий – генерал армії М.Ф. Ватутін). До складу фронту входили такі армії: 27-а, командуючий – генерал-лейтенант С.Г. Трофименко; 38-а, командуючий – генерал-полковник К.С. Москаленко; 40-а, командуючий – генерал-лейтенант П.Ф. Жмаченко; 47-а, командуючий – генерал-лейтенант В.С. Поленов; 60-а, командуючий – генерал-лейтенант І.Д. Черняховський; 3-я гвардійська танкова армія, командуючий – генерал-лейтенант танкових військ П.С. Рибалко 2-а повітряна армія, командуючий – генерал-лейтенант С.Я. Красовський.

   Протягом жовтня в боях за столицю України хоробро і мужньо бились бійці усіх військ – артилеристи, танкісти, льотчики та інші. Герой Радянського Союзу  І.М. Кожедуб за 11 днів збив десять ворожих літаків. Під шаленим вогнем ворога наводились переправи і мости через річки. В районі села Козинці був побудований потужний міст, через який великим потоком пішли автомашини, танки і стрілецькі частини.

   Всього ж у смузі Воронезького (потім 1-го Українського) фронту на Дніпрі було побудовано 13 мостів, і 15 мостів на Десні, що відіграло величезну роль у форсуванні Дніпра і проведенні операції.

   Перед початком вирішального наступу війська фронту захопили і міцно утримували плацдарми у гирлі річки Прип’ять (13 і 60 армії), лютізький плацдарм (38-а армія) і Букринський плацдарм (40, 27, 47, 3 гвардійська танкова армії). Останні чотири армії знаходились на півдні від Києва і до кінця жовтня були зняті зі своїх позицій на Букринському плацдармі і таємно перекинуті в район лютізького плацдарму.

   У військах фронту налічувалось 670 тис. чол. особового складу, 675 танків і САУ, біля 700 бойових літаків і 7 тис. гармат і мінометів. Німецькі війська налічували 500 тис. чоловік, 400 танків, 660 бойових літаків і біля 600 гармат і мінометів.

   В боях за Київ приймала також участь 1-а чесько-словацька бригада під командуванням полковника Л. Свободи. Перед початком операції було проведено серйозне перегрупування військ фронту. Третього листопада війська 38-ої і 60-ої армій з лютізького плацдарму нанесли сильні удари по обороні ворога, його артилерії, пунктах управління, зв’язку і почали впевнено просуватись вперед. З повітря удари по ворогу наносила друга повітряна армія. Під час операції сміливо і рішуче діяли головні герої прориву – війська 38, 60, 27 і 40 армій, які займали полосу наступу завширшки 60 км, і де знаходилось дві третини стрілецьких дивізій, майже всі танки і артилерія фронту.

   Бої на вулицях м. Києва йшли всю ніч 6 листопада. Особливо відзначились в цих боях бійці 51-го стрілецького корпусу, 5-го танкового корпусу, 167 стрілецької дивізії 38-ої армії, які в жорстоких кровопролитних боях квартал за кварталом звільняли місто від ворога. В нуль годин 30 хвилин 6-го листопада над столицею України Києвом здійнявся прапор Батьківщини, піднесений бійцями 180-ої стрілецької дивізії генерал-майора Ф.П. Шмелева.

   В той же день Москва салютувала визволителям Києва 24 залпами з 324 гармат. Багатостраждальна столиця України вітала своїх визволителів і поверталась до мирного життя. За 778 днів окупації фашисти знищили майже 200 тис. киян, 100 тис. юнаків і дівчат було вивезено до Німеччини на примусові роботи, а місто зруйновано і розграбовано. До війни в місті мешкало 900 тис. киян, а після звільнення столиці від ворога  лишилась тільки 180 тис. чоловік.

   За 10 днів боїв війська фронту в районі Дніпра захопили плацдарм розміром 400 км по фронту і 150 км у глибину, що мало величезне значення для подальшого звільнення всієї Правобережної України.

   В боях за Київ і на інших дільницях фронту радянські війська розбили 15 дивізій ворога, захопили 1200 гармат і мінометів, 600 танків і штурмових гармат, біля 2-ох тисяч автомобілів, захопили в полон 41 тис. солдат і офіцерів ворога.

   За масовий героїзм, виявлений  військовослужбовцями при форсуванні Дніпра, в боях за правобережні плацдарми і звільнення Києва високого звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 1268 солдат і сержантів, 1123 офіцера і 47 генералів.

   Всі зусилля німецького командування і його військ знову повернути Київ, Радянськими військами були розбити і провалились.

   Дорогі кияни і читачі! Пам’ятайте, що нам приніс на землю німецький фашизм і якою великою ціною дісталась Перемога. Закликаю всіх Вас, Ваших дітей і онуків завжди пам’ятати про це і робити все необхідне для збереження незалежності України, нашої волі і правди історії. Пам’ятаймо про це кожний день і все життя! Бажаю Вам успіхів на цьому шляху.

Голова ветеранської організації
Департаменту ФЗБО МВС України
полковник внутрішньої служби                                            Федір Семченко