ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО АПАРАТУ МВС УКРАЇНИ вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024, тел. 256-03-81, veteran.mvs@gmail.com

Сьогодні, 6 листопада, відзначається 74-та річниця визволення Києва від нацистських окупантів


Федір Семченко

Визволення Києва

Головні завдання військ 1-го Українського фронту по звільненню Києва були чітко визначені директивою Ставки ВГК від 24 жовтня 1943 р. для розгрому Київського угрупування ворога і оволодіння Києвом командуванню фронтом пропонувалось вжити наступні заходи:

  1. Третю гвардійську танкову армію П.С. Рибалка, яка знаходилась в районі Переяслава Хмельницького і Букріна, треба негайно перевести на Лютезький плацдарм. Всі танки, які будуть надходити на поповнення фронту, використовувати для укомплектування танкових корпусів цієї армії.
  2. Посилити праве крило фронту трьома—чотирьома стрілецькими дивізіями за рахунок лівого крила фронту.
  3. Для посилення правого крила використати також 135 і 202 стрілецькі дивізії, які передаються з 70 армії резерву Ставки.
  4. Залучити до участі у наступі на Київ 60-у і 38-у армії і 3-ю гвардійську танкову армію.

Цією ж директивою визначались конкретні строки початку і закінчення перегрупування окремих з'єднань з метою своєчасного включення їх до наступальної операції. Крім того, з букринського на лютезький плацдарм перекидались 23-й стрілецький корпус, 7-й артилерійський корпус, 3-я гвардійська мінометна дивізія, 7-а і 9-а винищувальні протитанкові артилерійські бригади і деякі інші з'єднання. Одночасно з півночі на південь також переправлялись окремі військові частини.

Все це робилось таємно, рано-вранці, так щоб німецьке командування не дізналось про наміри радянської сторони. Для транспортування техніки через Дніпро наводились паромні переправи.

Після перегрупування військ і проведення всіх основних заходів, передбачених планом операції, 1 листопада в наступ з букринського плацдарму пішли війська 27-і і 40-ї армії, які наносили не головний, а відволікаючий удар в боях за Київ. Німецьке командування не знало про дійсні наміри Ставки ВГК і керівництва 1-го Українського фронту і продовжувало тримати на букринському плацдармі велику кількість своїх військ і техніки.

Третього листопада війська 60-ої та 38-ої армії генералів І.Д. Черняхівського і К.С. Москаленка з лютезького плацдарму нанесли сильні удари по обороні противника, його артилерії, пунктах управління, зв'язку і почали впевнено просуватись вперед. В цих боях приймала також участь 3-я гвардійська танкова армія і 1-а чесько-словацька окрема бригада під командуванням полковника Л. Свободи. З повітря удари по ворогу наносила
2-а повітряна армія генерала С.А. Красовського.

Бої на вулицях м. Києва йшли всю ніч 6 листопада. Особливо відзначились в цих боях бійці 51-го стрілецького корпусу, 5-го танкового корпусу, 167-ої стрілецької дивізії 38 армій, які в жорстоких кровопролитних боях, квартал за кварталом звільняли місто від ворога. В нуль годин 30 хвилин 6 листопада над столицею України Києвом здійнявся прапор Батьківщини, піднесений бійцями 180-ї стрілецької дивізії генерал-майора Ф.П. Шмелева.

В той же день Москва салютувала визволителям Києва 24-ма залпами з 324 гармат. Багатостраждальна столиця щиро вітала своїх визволителів і поверталась до мирного життя. За 778 днів окупації фашисти знищили майже 200 тис. киян, 100 тис. юнаків і дівчат було вивезено до Німеччини на примусові роботи, а місто зруйноване і розграбоване.

До війни в місті мешкало 900 тис. киян, а після звільнення столиці від ворога лишилось тільки 180 тис. чол.

Під час операції сміливо й рішуче діяли головні герої прориву — війська 38, 60, 27 і 40 армій, які займали полосу наступу завширшки у 60 км, і де знаходились дві третини стрілецьких дивізій, майже всі танки і артилерія фронту. В боях за Київ і на інших дільницях фронту радянські війська розбили 15 дивізій ворога, захопили 1200 гармат і мінометів, 600 танків і штурмових гармат, біля 2-ох тисяч автомобілів і багато іншої зброї.

Десятки тисяч солдат і офіцерів ворожих військ було вбито, поранено і взято в полон. Великі людські жертви були і серед радянських військ. Полковник І.А. Ващенко і солдати, які безпосередньо брали участь в боях за Київ, розповідали, що трупи військовослужбовців пливли по Дніпру, як ліс по річці під час його сплаву, а вода була червоною від крові.

Кожна з великих наступальних операцій, які були проведені Червоною Армією під час Великої Вітчизняної війни, мають свої особливості, терміни і характеристики.

Особливість Київської наступальної операції полягала в тому, що на невеликому за своїми розмірами лютезькому плацдармі (15 на 10 км) була зосереджена велика кількість бойової техніки і бійців, які на паромах під шаленим вогнем ворога переправлялись через Дніпро і одразу вступали з ним у бій.

За 10 днів боїв війська 1-го Українського фронту в районі Дніпра захопили плацдарм розміром 400 км по фронту і 150 км у глибину, що мало величезне значення для наступного звільнення всієї Правобережної України.

Великі організаторські здібності при форсуванні Дніпра, проведенні Київської наступальної операції і звільненні Правобережної України, окрім командувачів фронтами, продемонстрували заступник командувача 1-го Українського фронту А.А. Греч­ко, командувачі арміями К.С. Московенко, С.Г. Тро­фименко, П.Ф. Жмаченко, І.Д. Черняхівський, командувач танковими арміями П.С Рибалко і командувач повітряними арміями С.Я. Красовський.

За масовий героїзм, виявлений військовослужбовцями при форсуванні Дніпра і в боях за правобережні плацдарми і звільнення Києва, високого звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 1268 солдат і сержантів, 1123 офіцерів, 47 генералів, а всього 2438 чол.

Наведу тільки один яскравий приклад з життя одного героя. В 1943 р. командиру протитанкового полку Петрову Василю Степановичу виповнилось 21 рік. За успішне форсування Дніпра йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В бою лишився зап'ястків обох рук. Після лікування знов брав участь в діючій армії. За утримання плацдарму на річці Одер нагороджений другою медаллю «Золота Зірка». Після закінчення війни протягом довгих років служив на керівних посадах в Червоній Армії, отримав звання генерал-полковника Збройних Сил України, проводив велику роботу по керівництву військами і вихованню особового складу.

В боях за Дніпро і визволення Києва брали участь представники 40-ка національностей СРСР і зарубіжних країн. Це була справді міжнародна битва — приклад мужності і героїзму.

Незважаючи на поразки перших років війни, окупацію України, страждання і випробування, які випали на долю українського народу, він завжди вірив, що ворога виметуть з рідної землі, а радість і щастя знов повернуться до нього.

Саме про це пророче написали в Пісні про Дніпро композитор Марк Фрадкін і поет Євген Долматовський, яка була створена в Урюпинську в жовтні 1941 р.:

«У прибрежных лоз, у высоких круч

И любили мы и росли.

Ой, Днипро, Днипро, ты широк, могуч,

Над тобой летят журавли.

Ты увидел бой, Днепр-отец река,

Мы в атаку шли под горой.

Кто погиб за Днепр, будет жить века,

Коль сражался он как герой.

Враг напал на нас, мы с Днепра ушли.

Смертный бой гремел, как гроза.

Ой, Днипро, Днипро, ты течёшь вдали,

И волна твоя как слеза.

Из твоих стремнин ворог воду пьёт,

Захлебнётся он той водой.

Славный день настал, мы идём вперёд

И увидимся вновь с тобой.

Кровь фашистских псов пусть рекой течёт,

Враг советский край не возьмёт.

Как весенний Днепр, всех врагов сметёт

Наша армия, наш народ»

В такому варіанті пісня виконувалась під час війни і «воювала» на фронтах разом з солдатами і її виконавцями. Слова і музика пісні чудово передають той настрій, який охоплював людей в самий тяжкий період Великої Вітчизняної війни.

03.11.2017р.