Історія утворення Організації ветеранів Центрального апарату МВС України

Ветеранська організація центрального апарату МВС України була створена у 1968 році. Першим головою Ради ветеранів був БРОВКІН Олексій Михайлович – екс-Міністр внутрішніх справ Української РСР (1956 – 1962 рр.), генерал-майор міліції у відставці.

Народився 1906 р. в м. Путивлі Сумської області.

Трудову діяльність розпочав 16-річним юнаком на цукровому заводі. Навчався на механічному факультеті Сумського машинобудівного інституту.

Протягом 1930-1939 рр. працював на керівних інженерно-технічних посадах на заводі "Реммаштрест" в м. Харкові. З 1939 по 1951 рр. - на партійній роботі в Харкові, Нижньому Тагілі, Києві. З 1951 р. - заступник Міністра державної безпеки УРСР, а з 1953 р. - в апараті ЦК КПУ.

У 1954 р. призначений на посаду заступника Міністра, а протягом 1956-1962 рр. - Міністр внутрішніх справ УРСР.

Перед відставкою працював начальником Київської вищої школи МВС СРСР (1962-1968 рр.).

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, ор¬денами Червоної Зірки, "Знак Пошани" та медалями.

Помер у Києві 1983 р.

У більшості територіальних, транспортних органів та навчальних закладів на той час ветеранські організації уже існували.

Другим головою Ради ветеранів центрального апарату був РУДИЙ Іван Вікторович, в минулому заступник командувача внутрішніх військ по Українській РСР та Молдавській РСР, генерал-майор.

Народився Іван Вікторович 26 липня 1914 року у с. Соколовка Крижопільського району Вінницької області.

З 1933 до 1944 року проходив службу в Радянській Армії на посадах курсанта військового училища, командира взводу, а після закінчення у 1941 році Військової академії ім.. М.В. Фрунзе – начальником штабу бригади, командиром полку.

У грудні 1944 року переведений до військ МВС СРСР на посаду командира стрілкового полку.

1950-1960 рр. – начальник штабу дивізії військ МВС СРСР по охороні особливо важливих підприємств промисловості і залізниці, начальник відділу служби УМВС Приморського краю, а згодом Ростовської області.

З 1960 року – начальник штабу УВВ МВС СРСР, а з 1962 до 1971 рр. – заступник начальника Управління внутрішніх військ, внутрішньої і конвойної охорони МОГП СРСР по Українській та Молдавській РСР.

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Суворова III ступеня, двома орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки, багатьма медалями.

Потім, у 1984 році головою Ради було обрано СЕРБУЛОВА Андрія Михайловича, який протягом 1975–1984 рр. працював у посаді заступника Міністра внутрішніх справ України, генерал-майора міліції у відставці.

Андрій Михайлович народився 27 серпня 1924 р. у с. Троїцьке Папаснянського району Луганської області.

Трудову діяльність розпочав у 1941 р. інструктором райкому комсомолу.

З 1942 до 1947 рр. проходив службу в лавах Радянської Армії. Учасник Великої вітчизняної війни.

З 1947 по 1963 рр. працював в органах прокуратури Донецької та Херсонської областей. У 1953 р. закінчив Харківський юридичний інститут.

У період з 1975 по 1984 рр. – заступник Міністра внутрішніх справ УРСР.

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського,Вітчизняної війни I ступеня, Трудового Червоного Прапора, медалями «За відвагу», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогою над Німеччиною у Великій вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

У жовтні 1991 року головою було обрано МАЛИШЕВА Віктора Миколайовича, який вийшов на заслужений відпочинок з посади начальника експертно-криміналістичного управління, полковника внутрішньої служби у відставці.

Віктор Миколайович народився 2 жовтня 1928 року в місті Вознесенськ Миколаївської області.

Свою трудову діяльність розпочав у жовтні 1946 року на Київському регенеративно-гумовому заводі. З 1947 року навчався в Київському технологічному інституті легкої промисловості. Після закінчення інституту в 1952 році був направлений на роботу в органи внутрішніх справ.

Досвід роботи в ОВС набував на посадах експерта, старшого експерта, заступника начальника відділу оперативної техніки та зв’язку.

У 1970 році Малишев В.М. був призначений на посаду начальника оперативно-технічного управління МВС УРСР, а в 1981 році – начальником експертно-криміналістичного управління МВС УРСР.

Під керівництвом Віктора Миколайовича прийнято ряд заходів з покращання оснащення органів та підрозділів внутрішніх справ оперативно-технічними засобами. При його безпосередній участі розроблено та впроваджено ряд таких спеціальних пристроїв для підвищення якості розслідування кримінальних справ.

Віктор Миколайович стояв у витоків створення, організації роботи сьогоднішнього Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Керівництво МВС СРСР високо оцінювало службову діяльність Віктора Миколайовича. Він був нагороджений медаллю „За трудову доблесть”, багатьма відомчими нагородами.

Після звільнення зі служби Віктор Миколайович активно включився в роботу ветеранської організації Міністерства, впродовж 17 років очолював ветеранську організацію Центрального апарату МВС.

25 травня 2008 року на 80-му році Малишев Віктор Миколайович пішов з життя.

У 2008 році головою Організації ветеранів Центрального апарату МВС було обрано полковника міліції у відставці КОЛЕСНИКА Івана Петровича.

Іван Петрович народився 19 жовтня 1936 у с. Очеретня Кривоозерського району Миколаївської області.

В органах внутрішніх справ проходив службу в період з вересня 1954 року до листопада 1990 року. У 1965 році закінчив Київську вищу школу міліції МВС СРСР.

Після навчання в Одеській спеціальній середній школі міліції МВС СРСР Колесник І.П. за час служби пройшов шлях від оперуповноваженого кримінального розшуку УВС Миколаївської області до начальника УВС Тернопільського облвиконкому.

Був обраний до складу Президії Асоціації ветеранів МВС України, Президії Ради Київської міської ветеранської організації.

6 жовтня 2011 року головою Організації ветеранів Центрального апарату МВС було обрано генерал-майора міліції у відставці ЧИСТЯКОВА Олексія Микитовича, який впродовж 1982-1992 р.р. перебував у посаді Заступника Міністра внутрішніх справ України - начальника кримінальної міліції.

Народився Олексій Микитович 23 квітня 1937 р. у с. Плеси Курської обл. (Російська Федерація). Закінчив Станіславську спеціальну середню школу міліції МОГП УРСР (1960), Харківський юридичний інститут (1967), з відзнакою Академію МВС СРСР (1976).

1960–1971 р. пройшов службовий шлях від оперу повноваженого до начальника відділення кримінального розшуку дорожнього відділу міліції на Донецькій залізниці. 1971–1973 рр. – начальник лінійного відділу міліції ст. Донецьк на Донецькій залізниці. 1973 р. – заступник начальника Донецького відділу транспортної міліції.

1976–1978 рр. – начальник відділу контрольно-методичної та оперативно-розшукової роботи Управління кримінального розшуку МВС УРСР.

1978 р. – на чаль ник відділу транс порт ної міліції МВС УРСР. 1980–1982 рр. – на чальник Південно-Західного управління транспортної міліції.

1982–1992 рр. – заступник Міністра внутрішніх справ УРСР – начальник кримінальної міліції.

Брав актив ну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особливо у перші часи цієї трагедії.

Нагороджений орденами Дружби народів, “За мужність” ІІІ ступеня, медалями “За відмінну службу по охороні громадського порядку”, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, відомчими відзнаками. Має відзнаку МВС “Хрест Слави”. Відмічений Українською православною церквою орденом “Святого Дмитра Солунського” ІV ступеня.

2000 р. йому присвоєно почесне звання академіка Міжнародної Академії комп’ютерних наук і систем.

Очолював Національну координаційну раду боротьби з наркоманією. Очолює Міжнародний Антикримінальний і Антитерористичний Комітет.

До 2003 року ветеранської організації, яка б об’єднувала усі регіони України, не було. А тому до того часу цей напрямок роботи намагалась координувати ветеранська організація Центрального апарату, вона була ведучою у вирішенні питань соціального та правового захисту ветеранів органів внутрішніх справ, організації та веденні статутної роботи. Впливу ж як такого на організації територіальних та транспортних органів внутрішніх справ та навчальних закладів вона не мала, і це не було передбачено статутними функціями. В органах юстиції організація не була зареєстрована.

У 2008 році Організація ветеранів Центрального апарату підготовила Статут організації і вона була зареєстрована в Головному управлінні юстиції м. Києва, тобто Організація ветеранів стала повноцінною юридичною особою.